Кодацька фортеця

Кодацьку фортецю було засновано в 1635 р., завдяки активним зусиллям коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. За офіційною версією, укріплення мало посилити оборону прикордоння від татар. Проте значно важливішим, з точки зору польського уряду, було те, що фортеця дозволяла контролювати Січ, перетинаючи шлях туди як людям, так і товарам. До того ж, один із запорізьких шляхів для морських походів на Чорне море пролягав через Самару, далі волоком до Міусу і вже через Азовське море до Чорного. За контролю поляків над Кодаком такий шлях перетинався.

Фортеця будувалася у січні-липні 1635 р, на що польський сейм виділив 100 тисяч злотих. Щодо особи архітектора, який спроектував Кодак, історики не дійшли згоди. Проте Г. де Боплан, автор широко відомої книги “Опис України…”, мав до цього безпосереднє відношення.


Укріплення мали вигляд чотирикутника з висунутими бастіонами та сухими ровами. Матеріалом для побудови були земля та дерево. Рови прикривались частоколом. На валах були встановлені гармати, які прострілювали Дніпро, що у цьому місці звужується. Першим комендантом був француз, професійний вояк, Жан Маріон. Щодо козаків проводилася жорстка політика – треба було показати, хто тепер тут господар. У околицях фортеці заборонялося рибалити та полювати.

Усе це викликало обурення запорожців і восени 1635 р., вночі, козаки під проводом Івана Сулими таємно наблизились до фортеці, влізли на стіни і захопили укріплення. Залогу було перебито, а комендант, Жан Маріон, знайщов жахливу смерть. У його одяг насипали пороху та підпалили.

Іван Сулима, ватажок повсталих козаків, був непересічною людиною. Він походив з дрібного шляхетського роду на Чернігівщині, ходив із запорожцями в морські походи, був нагороджений папою римським золотою медаллю за захоплення турецької галери. У 1628 р. козаки-“випищики”, які не потрапили до реєстру, обрали Івана Сулиму гетьманом. Він водив січовиків у походи на Чорне море. Після взяття Кодака Стефан Конєцпольський вирушив назустріч повстанцям. Йому вдалося переконати частину козаків зрадити Івана Сулиму і видати його полякам. У грудні 1635 р. Івана Сулиму стратили.

Кодак було відновлено у значно зміненому вигляді за проектом інженера Фрідріха Гектанта, який до цього спорудив укріплення у Львові, Городищі, Хмільнику та інших містах. У основі нового укріплення був квадрат, сторона якого складала 112,5 м. По периметру йшов вал, який мав висунуті вперед бастіони. Вал із трьох боків прикривав рів, з одного боку він був захищений Дніпром. Фортеця могла вмістити 800 осіб залоги. Єдині ворота знаходилися з боку степу. З відновленим Кодаком легенда пов`язує слова Богдана Хмельницького: “Що рукою людською збудовано, те рукою людською і руйнується”. Вони стали відповіддю на хвалькуваті заяви поляків щодо неприступності Кодака.

Напредодні Визвольної війни комендантом фортеці був Кшиштоф Гродзицький. Він опинився у складному становищі, коли навесні 1648 р. повз Кодак пройшли повсталі козаки. Зачепити їх комендант не ризикнув. Богдан Хмельницький на початку повстання не став витрачати ресурси на здобуття фортеці. Час до неї дійшов лише восени, коли козацькі полки під командуванням Я.Вовченка, М.Нестеренка та Прокопа Шумейка примусили гарнізон капітулювати. Про Я.Вовченка відомо небагато. Максим Нестеренко (восени 1648, ймовірно, мав посаду наказного корсунського полковника) був одним з організаторів козацької розвідки та контррозвідки. Фаховість козацького підходу до цієї справи засвідчує хоча б той факт, що на українські спецслужби працював покоєвий слуга польського короля Яна Казиміра. Третій з козацьких провідників – Прокіп Шумейко. Досвідчений воїн, восени 1648 р. він був ніжинським полковником і оперував на півночі України. Саме під його орудою козаки здобули Чернігів. Козацькою була і смерть Прокопа Шумейка. На 80 році життя він загинув у битві під Берестечком, прикриваючи відступ українських військ з обложеного поляками табору.

Кодак капітулював 1 жовтня 1648 р. Залога з особистою зброєю, майном і навіть прапорами покидала фортецю, залишаючи у ній гармати. Полякам дозволили взяти з собою також тіло загиблого у Жовтоводській битві Стефана Потоцького.

Кодацька твердиня була подразником для іноземних володарів, які прагнули поставити Січ під свій контроль. Іван Брюховецький, сподіваючись вислужитись перед московським урядом, пропонував розмістити в Кодаці 1000 російських стрільців. У 1668-1669 рр., коли йшли переговори між Петром Дорошенком та Туреччиною про прийняття османської протекції, вже султанський уряд намагався розмістити у Кодаці залогу з 300 яничарів.

З Кодаком та місцевістю навколо нього пов`язані події Кримського походу 1687 р. Навесні близько 100 тисяч російських військ під проводом князя В.Ґоліцина та 50 тисяч козаків під орудою гетьмана Івана Самойловича вирушили на Крим. Проте похід був невдалим, війську довелося повернути, навіть не дійшовши до Криму. Значну роль у цьому зіграло і те, що татари підпалили траву в степу. Група козацької старшини, прорахувавши бажання В.Ґоліцина звалити на когось провину, звинуватила у зриві походу Івана Самойловича, який був заарештований.

Після отримання звістки про арешт гетьмана почалися заворушення в козацькому корпусі, яким командував син Івана Самойловича – Григорій. Частина козаків і старшини пропонувала засісти в Кодаці, розіслати прохання про допомогу на Січ, до Криму і не коритися. Проте більшість козаків негативно ставилася до Івана Самойловича та його ставлеників. Під час повстання Прилуцького полку загинув полковник Лазар Горленко. Цікаво, що прилучани про цю подію пам`ятали і через півсотні років. У 1736 р. почалися заворушення в команді Прилуцького полку, направленій на Українську лінію. Закликаючи вбити свого полкового командира, наказного сотника П.Ладинського, козаки ставили у приклад дії своїх попередників щодо Лазаря Горленка під Кодаком. Можливо, у пам`ять закарбувалася страшна смерть полковника, який, за певними даними, був заживо похований.

Достатньо великі суперечки мав Іван Мазепа з запорожцями. Існують відомості про план гетьмана посилити контроль над Січчю, який він пропонував Петру І. Для цього передбачалося приєднати до Гетьманщини найбільш розвинуту в економічному плану частину Вольностей – землі між Самарою та Оріллю. Крім того, гетьман пропонував відібрати у Коша Кодак. Для того, щоби уникнути відкритого опору, частина сердюків мала преревдягнутись у погоничів, які доставляють у Кодак обози із збіжжям і відкрити ворота гетьманським військам.

Після рішення Івана Мазепи виступити проти Петра І запорожці підтримали його і Кодак став одним з пунктів збору січовиків, які виступали на з`єднання з гетьманом. Проте у самій фортеці залишився зовсім невеликий гарнізон, який не зміг вчинити опору каральній експедиції російського полковника Яковлєва. І Кодак, і Новий Кодак були взяті, а їхні мешканці переселені.

За умовами Прутського миру Петро І зрікався претензій на терени Вольностей запорізьких. Фортеці, які були тут, руйнувалися. Це також було вигідно і владі Туреччини та Криму, бо козаки, хоч і перейшли під протекцію кримського хана, все ж залишалися непевним елементом. Тому кримські війська на початку 1720-х рр. запобігли спробам січовиків відновити кодацькі укріплення.

Досить активно заселяється територія сучасного Дніпропетровська після повернення запорожців під російську протекцію. До нас дійшла скарга царичанської та китайгородської сотенної старшини на те, що козаки і селяни самовільно переселяються до Кодака, який знову заселяють запорожці. Важко сказати, йдеться про Новий чи про Старий Кодак. Справді, якщо Старий Кодак поступово втрачає своє значення, то Новий набуває статусу паланочного центру, де знаходиться адміністрація та суд. Тут відбуваються ярмарки, функціонує школа, підтримуються у належному стані фортечні укріплення, які мусять захистити місцеве населення в разі ворожого нападу.

Таким чином, від самого свого виникнення Кодак був важливим, перш за все воєнним, центром, який дозволяв контролювати судноплавство на Дніпрі та контакти Січі з “волостю”. І польський уряд, і козаки сприймали його саме так. Інстинкт самозбереження примушував січовиків докладати всіх зусиль для знищення цього пункту контролю, що вилилося у повстання під проводом Івана Сулими.

Події Визвольної війни дозволили не знищити Кодак, а поставити його під контроль Коша. Запорожці опиралися спробам будь-яких урядів розмістити у Кодаці свої війська. Крім воєнного, для Січі Кодак мав ще й економічне значення. Саме сюди надходило у ХVІІ ст. “хлібне жалування”, тут також відбувалася вільна хліботоргівля. Кодак опинявся у вирі подій під час походів проти Кримського ханства, тут збирав охочих для виступу проти російського уряду донський отаман Кондрат Булавін. Зруйнування Кодака поставило Січ у скрутне становище, позбавивши фортеці, яка б контролювала підхід до першого порогу. Не маючи можливості відновити Старий Кодак, що було офіційно заборонено міжнародними угодами, запорожці зміцнили фортифікаційні споруди Нового Кодака, який у ХVІІІ ст. перетворюється на центр Кодацької паланки – адміністративної одиниці, що охоплювала значну частину правобережжя сучасної Дніпропетровської області.

Автор: РЕПАН Олег, кандидат історичних наук

Запис від rsln1044